старый и море скорочено

Ответ от Датиана[гуру]
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?. .
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?. .
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози.. . Чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?
Не питали б люди, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нужу світом? «Нічого робить» , —
Не сказали б на сміх.. .
Квіти мої, діти!
Нащо вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?. . Може, і вгадав.. .
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи —
Я більше не хочу.. .
Одну сльозу з очей карих —
І... пан над панами!. .
Думи мої, думи мої!
Лихо мені з вами!
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову, /125/
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.. .
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю.. .
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори.
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засівала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило.. .
Лягла спочить.. . А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,
Бо дотепні... А я.. . А я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну.. .
А слова — немає...
А за лихо.. . Та цур йому!
Хто його не знає!..
А надто той, що дивиться
На людей душою —
Пекло йому на сім світі,
А на тім.. . /126/
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні —
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється.. .
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачуть,
То й не засміються.. .
Не втирайте ж мої сльози,
ехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки.. . не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то.. . А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, Боже!
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?. .
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу.. .
Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Источник: Тарас ШЕВЧЕНКО