Автор Евгений Шаровский задал вопрос в разделе Домашние задания
Прислівник и получил лучший ответ
Ответ от Калибатас Александра[эксперт]
Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).) .
На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.
Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени) .
Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче) , -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму) .
До первинних прислівників належить незначна частина прислівників, які утворилися так давно, що зараз навіть важко установити первісну форму.
Це:
прислівники місця (там, тут, скрізь, куди, де, звідки, звідти, скрізь, всюди) ;
часу (коли, доки, доти, тоді, поки, іноді, інколи, завжди, тепер, потім) ;
причини (тому, чому) ;
способу дії (якось, однак, ледве, так, як, усяк, однак) .
До вторинних прислівників належить більшість прислівників української мови. Це слова, походження яких легко встановлюється співвідношенням прислівника з основами інших частин мови (по-людськи, хвилююче, верхи, кругом, по-своєму) , або з основою іншого прислівника (як первинного, так і вторинного: дотепер, ледве-ледве, післязавтра, кудись) .
Лексичне значення цих прислівників співвідноситься з лексичним значенням усіх повнозначних частин мови, від яких вони утворені.